Волинянка вже тридцять літ в друкарській справі

30.05.2020 / Новини, Статті

Любомльська райдрукарня — одне з небагатьох підприємств у нашому районі, яке виготовляє власну продукцію. Непросто нині поліграфістам, адже технічний прогрес не стоїть на місці і потрібно спішити за технологіями, іноді навіть випереджати їх, аби якісно надавати послуги людям.

Про друкарський шлях напередодні професійного свята розповіла друкарка з тридцятилітнім досвідом Любов Шевчук. Про це пише Наше життя.

Ще колись давно Люба, будучи дитиною, мама якої працювала листоношею, дивилася на газети й думала, як можна надрукувати газету, ці всі літери розмістити на сторінці. Коли закінчувала навчання у Рівненській школі, якось дівчині на очі потрапило оголошення в газеті «Радянська Волинь», що у Львові набирають на навчання поліграфістів. Випускниця не мала уявлення, що це за професія. Спочатку подала документи для вступу в Ковельське медичне училище, проте в останній момент забрала й повезла до Львова: подала документи на друкаря.

«Там мені провели невеличку екскурсію, показали верстати, процес друку, і це мені сподобалося, вирішила стати друкарем, — говорить співрозмовниця. — Після навчання ще рік була на практиці при училищі, після чого отримала направлення на роботу в Любомль. Була пропозиція роботи у Білій Церкві, проте тут, звісно, краще, адже поряд з домом, сама я родом з Борового. І от з 1989 року на цій роботі. Звісно, відразу було тяжко, адже техніка стара – під час навчання на такій ми не працювали. Дуже допоміг влитися в роботу колектив: всі допомагали, підказували».

Пропрацювавши рік у старому приміщенні друкарні — пішла в декретну відпустку, з якої вийшла через чотири роки, народивши двох дітей. На той час друкарня вже перебралася в нове приміщення, де й знаходиться нині.

«За цей час багато чого забула, проте й тут колеги підтримали, — пригадує співрозмовниця. — Вже працював у нас друкарем Анатолій Дрозд, все розказав, показав: а це було тоді непросто, адже набори були ручні, букви вилазять, висипаються, б’ють машину. Микола Посельський, нині покійний, допомагав влитися в роботу. А робота непроста, руки завжди по лікті у фарбі, постійно миєш машину, то щось зламається.

Вже трохи згодом стали переходити на новіші технології, придбали нову офсетну машину, пізніше — копіювальну. Ще за якийсь час придбали комп’ютера, за який посадили мене: це, можна сказати, було все з початку, адже навіть не знала як його вмикати, сиділа перед ним мало не плачучи. Але й тут колеги допомогли: Олександр Косогоров та Сергій Шишута щодня з другого поверху редакції спускалися не один десяток разів, аби показати, як зробити те чи інше».

Як став керівником друкарні Володимир Солом’янюк, придбали машину для кольорового друку, стали друкувати кольорову продукцію. Вже кілька років застосовують повноколірний друк продукції: брошури, буклети, грамоти, подяки, візитки, плакати і навіть невеличкі банери. Постійно освоюють нові техніки друку. Останнім часом стали виготовляти тверді кольорові обкладинки до книг.

За час роботи тут, а це вже майже 31 рік, Любов Іванівна жодного разу не мала на думці змінити фах, спробувати себе в чомусь іншому:

«Буває таке, що не хочеться щось робити, іноді втомлюєшся, що й на роботу не хочеться йти, проте такі випадки поодинокі. Мені ця робота подобається, особливо коли робиш щось нове, а замовники задоволені».

Олександр ЛИСЮК.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*