Четвер, 18 жовтня 2018,17:06

Колишній студент Шацького лісового коледжу вірить в український Крим

23.01.2017 / Новини

У січні 1991 року після проведеного референдуму Крим отримав автономію у складі України. У 2014-ому російські війська окупувати півострів, називаючи це «відновленням історичної справедливості».

І хоч за діючими міжнародними протоколами Крим все ще є територією України, нова влада докладає максимум зусиль, аби знищити в свідомості та душах кримчан найменші прояви українства.

Волинянин Віктор Качула близько двох десятків літ своєю плідною працею на журналістській ниві та твердою громадською позицією патріота сприяв становленню українства в Криму.

Про це пише Інформаційне агентство Волинські новини.

Малою батьківщиною Заслуженого журналіста України Віктора Качули є село Рудка-Козинська Рожищенського району, де донині проживають його батьки. Зростав хлопець у вчительській родині, після закінчення сільської восьмирічки вступив на навчання у Шацький лісовий технікум. Вже у студентські роки прийшла до нього поетична муза. Розвивав свій мистецький хист Віктор Качула і під час строкової служби в Групі радянських військ в Німеччині писав – пісні, які виконував під гітару.

Перші проби пера Віктора Качули були опубліковані під рубрикою «Голоси молодих» у літературно-мистецькій сторінці «Над Стиром-рікою» районної газети «Світло Жовтня» на початку 1981-го. А вже за кілька місяців Віктор Качула став кореспондентом районки. Його літературний талант був беззаперечним. «Молода, талановита, непересічна особистість. Напише – в саме серце», – так охарактеризувала свого колишнього колегу багаторічний заступник редактора районної газети Неоніла Остапчук. Інтелігентним, обдарованим та старанним запам’ятався Віктор Володимирович і Раїсі Козачук, колишньому заступнику головного редактора газети «Волинь-нова», котра багато років пропрацювала в Рожищенській районній газеті.

Спробувавши себе у журналістиці (в районній газеті «Світло Жовтня» пропрацював понад півтора року), Віктор Качула переглянув свій професійний вибір і вступив у 1982 році на факультет журналістики Київського державного університету ім. Тараса Шевченка. У 1985-ому юначий романтизм привів здібного молодого журналіста для проходження практики аж у Крим. А після закінчення вузу, у 1987-му, попав вже за розподілом на сонячний півострів.

Спочатку працював у газеті «Кримський комсомолець», а з 1998 року почався новий етап у професійній діяльності патріотично налаштованого волинянина Віктора Качули у часописі «Кримська світлиця», який всі ці роки був одним з небагатьох форпостів українства в Криму.

«Кримська світлиця» була єдиним українським виданням на півострові не тільки за мовою, а й за духом. Бо саме патріоти-журналісти «Кримської світлиці» у агресивно-російськомовному середовищі намагалися згуртувати навколо себе щирих українців, проводили різні культурно-освітні конкурси, фестивалі, аби популяризувати українську мову, пісню, традиції. З 2000-го року саме Віктор Качула очолював редакційний колектив «Кримської світлиці» і віддавався обраній справі сповна.

За свідчення українців, що проживали в Криму, це видання стало для них справжнім острівцем України на півострові, де процвітали проросійські настрої, джерелом духовного збагачення, можливістю ідентифікації ознак своєї національної приналежності, своєрідним центром культурного розвитку. То фестиваль української бардівської пісні проводять, то дитячий мовно-літературний конкурс, то пісенний для юних талантів. Здавалось, ентузіазму редактора Віктора Качули і його однодумців не має меж. І все це робилось, аби популяризувати українську пісню, українське слово у середовищі, де воно постійно нівелювалося, де насаджувалась думка про його другосортність.

А у родинному колі Віктора Володимировича морально підтримували дружина Галина Володимирівна – вчитель української мови та літератури і донечка Юлія, котра, напевно, з молоком матері увібрала в себе любов до України, до рідної пісні та мови. А ще ж Бог обдарував дівчину надзвичайним голосом. І тут стали в пригоді татові авторські пісні.

Студентка факультету української філології та українознавства Таврійського національного університету ім. Вернадського Юлія Качула з піснею Рибчинського-Поклада «Чарівна скрипка» виборола перемогу у вокальному конкурсі «Музичний олімп» і стала «Золотим голосом університету».

Переможниця та лауреат конкурсів авторської пісні та пісенних фестивалів «Юний композитор», «Жива музика», «Маестро», «Духовні джерела» та багатьох інших Юлія долучається до виконання разом з батьком нелегкого та відповідального завдання – утвердження ідеї українського культурного прозріння в Криму та виступає організатором і ведучою газетного фестивалю-конкурсу серед читачів «Пісенна світлиця», готує мистецькі публікації, інтерв’ю з видатними особистостями України та зарубіжжя для газети «Кримська світлиця». А ще співочий дует Качул проводить авторські пісенні вечори, аби причастити рідним словом і піснею спраглих і духовно виснажених кримських українців.

У 2007-му, до ювілею неньки Віктор Качула разом з донькою випустив диск авторських пісень «Може, мамо, я хоч трохи кращим світ роблю». А у 2012-ому – збірку пісенної поезії «Небо – вище там, де ми!», що певною мірою є продовженням журналістської творчості, бо і в його поезії основою є рідне українське слово.

У своїх пісенних творах Віктор Качула порушує одвічні теми – кохання, матері, Вітчизни, рідного краю та родини. Його слово виважене, проникливе, хвилююче. І хоч засівалося воно, як пише поет-пісняр, не в надто благодатний грунт, та все ж проростало.

Сходить рідне слово в муках
В цій далекій стороні.
Може батькова наука
Призабулася мені?

Може й справді – кидать треба,
Та й туди – де вдячний труд?
Тільки ж небо, батьку, небо
Хто триматиме отут?
(«Батькова наука»)

А слово і справді проростало, і не марною була ця багаторічна наполеглива праця Віктора Качули і його однодумців. А найкрасномовнішим свідченням цьому є те, що на виставці газет в Національній Спілці журналістів України до 25-річчя незалежності України «Кримська світлиця» стала однією з газет в списку «символів» незалежності Української держави.

Тетяна Боярин

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*