Так вважає прикордонник, голова спілки ветеранів АТО Шацького району Ярослав Крат, який знає про захист держави із власного досвіду.
Про бійця Ярослава Крата пише газета «Новий погляд» за 13 жовтня 2016 року, інформує Район.Шацьк.
Народився у 1981 році, закінчив Шацький лісовий коледж. Пізніше здобував освіту на заочному відділені Львівського лісотехнічного університету. Після навчання відразу пішов до армії, де й залишився на контракт у прикордонній службі. Разом – 7 років.
Турботи про дружину і дітей змусили Ярослава два роки їздити по заробітках. Потім вдалося влаштуватися землевпорядником у Шацьку.
Після початку буремних подій в Україні в 2015 році прийшла повістка. Тоді з п’ятисот призваних чоловік відібрали 180, яких готували до участі у воєнних діях.
– Тренувалися йти на війну. Нас гарно проводили. Діти виходили з шкіл, машини сигналили. Мали стояти в другій чи третій лінії оборони, – починає згадувати хронологію подій Ярослав. – Прибули в Мар’їнку. Приміщення, яке виділили для відпочинку солдатів, – старий гараж для ремонту авто, без опалення та води.
– Завдання моєї групи полягало в патрулюванні відповідної ділянки біля лінії розмежування і виловлюванні контрабандистів, – розповідає атовець. – У Донецьку продукти набагато дорожчі, тому багато хто робив із цього бізнес.
Наприклад, фура з цигарками на суму мільйон 400 тисяч гривень, три п’ятитонники, завантажені медикаментами, кожна понад 700 тисяч гривень. Потім цю контрабанду передавали у фіскальну службу. Але Ярослав сумнівається, наскільки офіційно потім ці товари потрапляли власникам.
– Був випадок, – розповідає військовослужбовець, – затримали буса, який повертався з Донецька. Водій стверджував, що просто забирав авто зі стоянки. Ми розуміли, що це перекупщик. Значить, треба шукати гроші. Все розібрали та знайшли лиш ключик, який не підходив ні до чого. У нашій групі був колишній водій фури. Віг ходив із тим ключиком і шукав. Довго шукав. І таки знайшов у кондиціонерові місце, де підійшов ключ. Там у пакеті лежало 470 тисяч гривень. Давали нам 20 тисяч за те, щоб відпустили.
Багато хто намагався домовитися. Пропонували пропустити за визначену суму.
– Спочатку нам говорили, давайте, як завжди, – веде мову далі прикордонник. – Ми розуміли, що ті, хто був до нас, брали гроші. Готували на рік, а пробули ми там 3 місяці. Згодом прийшли групи, які були до того. Тому, напевно, нас і обстрілювали. Я так розумію, що ті, хто на протилежній стороні, мали зиск з обігу товарів.
Був випадок, що міліціонера пов’язали. Він мав провести фури з товаром.
А в перервах обстріли…
– Їдемо якось, назустріч БМП, – ділиться спогадами учасник АТО. – Привіталися одне з одним. Через деякий час чуємо сильне: ббах! Потім розповідали: тих піхотинців, що півгодини назад віталися, вже нема… А ще розповідав Степан Гаврилюк, житель с. Вишнів, він був у нас водієм. Віз хлопців в тенті на передову, сам у кабіні. Дивиться в дзеркало, а там земля піднімається. Виявляється, хлопці їхали, а по них стріляли. З координатами лиш помилилися. Тому обстріл йшов паралельно. Це був дійсно шок.
Відомо, що місцеві жителі, які залишилися на окупованій території, отримують пенсії в Україні. Тому там є регулярні автобуси, які возять людей на мирні землі підвладні нашій державі до банкоматів.
– У жителів дуже багато зброї на руках. А хто там буде при владі: Україна чи Росія, їм байдуже. Є ті, хто симпатизує нам, але таких одиниці. А для більшості ми – «захватчики».
Це лиш тут відбуваються люстрація, зміни у владі. Там – батько був начальником податкової – на зміну прийшов син, батько – прокурор, після нього син став. Не змінилися люди.
Запитую про те, що треба зробити, аби припинити війну.
– Ми можемо наступати, але немає сенсу. По-перше, немає сил, по-друге, там дуже багато замінованих полів. Нам потрібно завойовувати не територію, а серця людей, які живуть там. Ще в 2015 році у школах підручники були мовою загарбників. Росіяни для місцевих – герої. Дівчата їх люблять… А від війни люди бачать лише мінуси: закрито шахти і заводи, втрачено робочі місця. Потрібне фінансове та соціальне забезпечення. Воєнні дії ні до чого доброго не приведуть. І ці всілякі домовленості не вирішать проблеми.
Розповідає і про забезпеченість армії. «Тойоту», яка коштує більше мільйона гривень, обшивають бронею. А на ній зброя 1942 року. Сухпайки, які майже не їли, армійської тушонки навіть собаки не хотіли.
– Одному з бійців осколок попав у скроню і застряг. Медичне забезпечення було таке, що ще скидалися по 200 гривень на ліки.
За три місяці в зоні АТО назбиралося багато історій. Хлопці морально ламалися, дехто починав зазирати в пляшку. Але все треба було пережити, витерпіти, бо вдома чекали дружина і діти, мама, яка молилася.
– Найкраща підтримка була тоді, коли друзі привозили передачу з дитячою листівкою: «Тату, ми пишаємося тобою». Коли їхали туди, всі проводжали. Приїхали, не герої ми тут. Навіть поваги нема. Простої, людської… А це ж рік вирваний із життя.
Влітку 2016 Ярослав Крат повернувся зі служби. У вересні був призначений головою спілки ветеранів АТО. Зараз організація нараховує близько 50 осіб.
– Ми збираємо передачі для хлопців, беремо участь в акціях патріотичного виховання молоді, морально підтримуємо один одного. Ця спілка – місце, де тебе розуміють і приймуть таким, як ти є, – зауважив атовець Ярослав.
Ірина ХВИСЮЧИК
Залишити коментар