З 1 вересня в усіх школах запровадили нову програму навчання. Амбітна мета: виховати “інакше” покоління українців. Ми поспілкувалися з учителями та батьками цьогорічних першачків і з’ясували, які питання найбільше хвилюють їх після перших двох місяців роботи.
А радниця міністра освіти Оксана Макаренко розставила всі крапки над “і” та розповіла про перші кроки реформи, – інформує 24 канал.
Ефективність навчання через гру
Для шестирічних дітей природно навчатися через гру. Матеріал сприймається, коли дитина активно бере участь у навчальному процесі, коли їй цікаво. У початковій школі особливо важко добитися дисципліни: дітям неприродньо сидіти 35 хвилин, не рухаючись та не розмовляючи. Тому зараз школярі переходять від однієї активності до іншої під час уроку: послухали вчителя, а потім розбилися на групи і почали працювати з проектами.
У сучасному світі самі знання, які передає вчитель, не такі вже й важливі. Основне – як їх застосувати на практиці. Не можна цього навчитися, лише дивлячись у потилицю сусіда і в очі вчителю. Для цього потрібно більше: десь помилитися, десь посперечатися, десь зробити спільний проект і презентувати його.
Що робити, якщо досі немає необхідного обладнання?
Цього року виділили мільярд гривень на закупівлю обладнання для перших класів. Територіальні громади також мали додати частку своїх грошей до бюджетних, від 5 до 20% (від їх частки залежить якість закупленого обладнання). Батькам не потрібно нічого купувати взагалі. Якщо у школі вимагають здати гроші на умовні “штори” – потрібно писати скаргу у районне управління освіти і можна додатково у правоохоронні органи. Будь-яка допомога з боку батьків має бути добровільною.
Якщо ви не отримали нових парт чи дидактичних матеріалів, а у вчителя перших класів немає комп’ютера, принтера чи проектора, потрібно подати запит до районного управління освіти і запитати, коли буде обладнання.
За інформацією МОН, до кінця листопада усі школи мають бути оснащені повністю. Наразі ж понад 20% виділених державою грошей не використані.
Домашні завдання
Оксана Макаренко зазначає, що в принципі батькам готувати дитину до школи потрібно, але навчити писати та читати – робота вчителя. Вдома можна разом малювати, щоб діти вміли правильно тримати руку. Також важливо читати казки, таким чином спонукаючи дитину вивчати букви та читати самостійно.
У першому класі точно не можна задавати домашніх завдань, з другого – уже визначені нормативи, скільки часу має займати виконання роботи вдома. Якщо вчитель, незважаючи на це, продовжує задавати завдання додому, варто спочатку поговорити з ним особисто та директором. Якщо це ситуацію не вирішило – надсилайте звернення у районне управління освіти. Система реагує саме на письмові скарги батьків.
Школярів не можна “карати” оцінками
Оцінювання є і зараз – вербальне. Раніше вчитель мав владу покарати – оцінкою чи червоною ручкою. Однак дітей не можна лякати помилками. Помилки – це досвід, який вчить їх ставати кращими, працювати над собою. Якби Едісон боявся помилятися, ми б ніколи не мали електричної лампочки. А він зробив тисячу помилок, поки працював над її розробкою.
Зараз запроваджено свідоцтво досягнень учня, що містить не лише цифри (оцінки), а й близько 50 параметрів, наприклад, як дитина вміє задавати питання чи вирішувати конфлікти. Це – вичерпна характеристика того, як людина зростає над собою, а не просто дані для порівняння її з іншими.
“Коло”: що це таке
Ідея кола полягає у тому, щоб кожна дитина могла висловитися. Коли у класі мало учнів – це не проблема. Але коли школярів багато – це справді може тривати занадто довго. Можна обмежити час спілкування та кількість дітей, які висловлюються у певний день. Наприклад, діти можуть кидати один одному м’ячик і, хто зловив, той висловлюється. Або застосувати інший ігровий метод.
Однак, якщо вчитель відчуває, що у певний день потрібно виділити цілий урок на “коло” – це допустимо. Наприклад, діти їздили на екскурсію і у всіх багато вражень – про це треба поговорити. Під час цієї гри діти навчаються спілкуванню, що теж важливо.
Облаштуванням “осередків” займається вчитель
В Україні близько половини з усіх шкіл мають менше 15 учнів у класах. Інформація про те, що таким школам прийнято рішення не виділяти обладнання – неправдива абсолютно. Необхідне забезпечення (меблі, дидактичні матеріали, принтери тощо) було розраховане на кожного першокласника, а не окремо на школи. Якщо щось не закуплено – це виключно провина місцевої влади.
Облаштування простору – частина нової української школи. Справді, організувати простір у класі – завдання вчителя та директора: постелити килимок, розставити мобільні парти тощо.
У класах має бути вісім осередків (орієнтовний перелік того, як їх облаштовувати, є у рекомендаціях ІМЗО). Однак не варто робити з цього проблему. Наприклад, якщо це зона пізнання – не обов’язково влаштовувати там цілу бібліотеку, можна просто покласти невеликі книжки для читання, щоб дитина могла погортати їх на перерві. А в куточку усамітнення може стояти лише крісло чи стільчик.
У кожному інклюзивному класі має бути помічник учителя
У кожному інклюзивному класі має бути помічник вчителя. Це – право, гарантоване законом. Для того, щоб відкрили такий клас, потрібно подати відомості до директора про дитину з особливими освітніми потребами. Її батьки можуть звернутися в інклюзивно-ресурсний центр щодо розробки індивідуальної програми навчання. Тоді дитина навчається разом з іншими, а вчителеві виділяють помічника.
Наразі відомо, що в НУШ відкрито 5033 інклюзивних класи, з них – у 3732 працюють асистенти вчителів.
НУШ – це довготермінова реформа, яка буде запроваджуватися поетапно. Тож з упевненістю стверджувати, наскільки успішною чи провальною вона є, зможемо аж у 2030 – коли сьогоднішні першокласники стануть випускниками. Поки що – усім учасникам освітнього процесу варто прийняти ці зміни і не боятися задавати питання, які хвилюють.
Залишити коментар