Вівторок, 16 жовтня 2018,12:49

585 років тому з’явилася перша писемна згадка про Бережці

26.03.2018 / Новини

Перша документальна згадка про село Бережці датується 1433 роком.

Про це йдеться на Facebook-сторінці Любомльського краєзнавчого музею.

У люстраціях і поборових книгах село записане як Бересць, Бжеще, Бережче. Згідно із податковими реєстрами село в 1533 році сплатило податок 8 грошів, повторно – 4 гроші і за водяний млин –3 гроші. На той час воно входило до складу Руського воєводства Любомльського староства і було приписане до Любомльського замку.

Активним промислом в селі на той час було виробництво поташу, виготовлення лісових товарів, які сплавлялись Західним Бугом до Польщі. 25 жовтня 1564 року бережецький війт Валентій свідчив перед ревізорами з Любомльського замку, що всі ліси в окрузі дуже спустошені в зв’язку з такою діяльністю.

28 листопада 1628 р. в Холмський гродський суд була подана скарга любомльського священика Григорія Михаловського на Лева Козляковського, слугу Мартина Підгороденського, про завдані образи та поранення, коли той прибув в село Бережче для здійснення тайн святого хрещення. Цей факт свідчить про те, що на той час в селі ще не існувало церкви. Однак, у списку уніатських церков Любомльського деканату від 3 червня 1696 року згадується Бережецька церква.

Нову церкву в с. Бережці очевидно було побудовано в 1795 році. Після ІІІ-го поділу Польщі уніатські церкви насильно почали переводити в православ’я, що викликало немалий опір в місцевого населення.

Так, на початку 1796 року священик села Бережці Дмитро Маковський відмовившись перейти в православну віру був відсторонений російською владою від церкви. В зв’язку з цим ним була подана скарга до холмського греко-католицького єпископа.

Повертаючись додому з Польщі отця Дмитра затримали російські військові, побили до смерті та вкинули в Західний Буг.

Пізніше тіло священика було знайдене і  поховане в церкві міста Любомль. Згідно із церковними  відомостями, уже в грудні 1796 року парафія церкви св. Михайла в с. Бережці повністю перейшла в православ’я. На той час в селі налічувалось 146 дворів та 874 православних.

На початку ХІХ ст. село належало родині графів Браницьких. Під час французько-російської війни 1812 року біля с. Бережці через р. Зх. Буг була облаштована переправа для австрійських та саксонських військ, які відступали.

У 1849 році, після конфіскації земель у графів Браницьких, селяни с. Бережці стали державними. У другій половині ХІХ ст. село Бережці стає волосним центром, в селі було 3 крамниці, ярмарки, фельдшер.

В 1864 році тут засноване сільське однокласне початкове народне училище.

У 1892 році старанням парафіян і священика Юліана Миляшевича в с. Бережці була побудована нова дерев’яна церква разом з дзвіницею, на кам’яному фундаменті. Престол і церква були названі в честь Покрови Пресвятої Богородиці.

Станом на 1895 рік Бережецька волость складалась із 12 сільських громад, мала 1315 дворів і 8071 селян. Чотири рази в рік (2 січня, 1 квітня, 1 липня і 1 жовтня) на теренах села проводились традиційні ярмарки.

На початку ХХ ст. в місцевому однокласному сільському училищі навчалось 61 хлопчик і 16 дівчаток. Завідуючим училища був Григорій Андрусь, законовчителем – священик Михайло Мальчевський, вчителі – Ніна Андрусь та Гаврило Васильчук.

Під час І Світової війни більшість місцевого населення було евакуйовано в Катеринославську, Подільську, Чернігівську губернії.

Під час австро-угорської окупації в селі проводили активну просвітницьку роботу Українські Січові Стрільці. Так, їх стараннями в селі була організована українська народна школа, де навчалось 30 учнів.

В міжвоєнний період с. Бережці було центром Бережецької гміни Любомльського повіту Волинського воєводства ІІ Речі Посполитої. В той час на теренах населеного пункту активно діють підпільні прокомуністичні («Сельроб», КПЗУ) та націоналістичні організації (ОУН).

Відомою постаттю в історії населеного пункту є Ананій Теодорович, який у 1933-1940 рр. був настоятелем місцевого храму. Під час війни він перейшов в Українську Автокефальну Православну церкву. Між 1942-1943 рр. був секретарем Рівненського церковного управління УАПЦ. З 1944 року перебував в німецькому полоні, згодом визволений американськими військами. В американській зоні у 1946-1947 рр. був секретарем синоду УАПЦ. З 1948 – член Ради Митрополії.

В 1949 році з сім’єю емігрував до Австралії, працював контрактовим робітником у лісозаводі в Канберрі. Пізніше організував першу українську церковну громаду-парафію УАПЦ св. Миколая в Канберрі. В1950-1953, 1957-1958 та 1971 рр. – голова вищого церковного управління й адміністратор УАПЦ в Австралії і Новій Зеландії.

З встановленням радянської влади у 1939 році село Бережці було розділене прикордонною смугою на дві частини. Місцеву церкву закрили, а частину людей висилили в Рожищенський район.

Напередодні війни для охорони державного кордону в с. Бережці була створена прикордонна застава №9. 22 червня 1941 року з початком німецько-радянської війни солдати застави брали активну участь в оборонних боях на теренах Любомльського району.

Всього ж з села на фронт було мобілізовано більше 50 осіб. В роки війни 45 мешканців села були вивезені на примусові роботи. 19 липня 1944 року населений пункт був зайнятий радянськими військами.

В післявоєнний період в с. Бережці організовано колгосп. Згодом тут відкриті клуб, бібліотека. У 1963 році в селі згоріла місцева церква (за однією з версій – навмисний підпал). В 1972 році в Бережцях розпочала функціонувати школа.

Після проголошення незалежності України село Бережці – населений пункт Римачівської сільської ради Любомльського району. В 1993 році було освячено новозбудований православний храм. Згідно Всеукраїнського перепису населення 2001 року в с. Бережці проживало 711 осіб.

Нині село входить до складу Вишнівської об’єднаної територіальної громади, з населенням 718 чол.

Читайте також:

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*