Можна навіть стверджувати, що уявити наше старовинне містечко Любомль, інші невеликі волинські міста і селища без таких звичних професійних училищ, технікумів, ліцеїв просто неможливо. Їх завжди називали кузнями робітничих кадрів, складовими сектора економіки України залишаються і нині, однак, потребують вдосконалення, розвитку, розуміння і захисту від держави,- пише «Наше життя».
А те, що цього немає в повній мірі, свідчить і гірка прикрість, що «Уряд в січні забув профінасувати профтехосвіту». І тоді самі працівники ПТУ з усієї України вийшли на вулиці Києва і запротестували проти урядового рішення перекласти фінансування закладів на місцеві бюджети і непопулярну дію Кабінету Міністрів мотивували тим, що це призведе до закриття училищ. Уряд, так би мовити, зглянувся і на засіданні 4 лютого виділив на профтехосвіту 500 млн. гривень із стабілізаційного фонду. Однак, тривога про долю ПТУ залишається і у директорів, і у педагогічних колективах цих закладів. Про сьогодення і перспективу ми розмовляємо сьогодні з директором Любомльського професійного ліцею Володимиром Дутком, який очолює заклад із 2003 року.
— Володимире Миколайовичу, ця несподівана подія державного значення викликала тривогу не тільки безпосередньо у працівників профтехосвіти, а й у тих, хто розуміє її роль у розвитку суспільства. Наприклад, народний депутат України Андрій Шинькович про це сказав наступне: «Прикро, що Уряд бачить профтехосвіту такою обмеженою, як він її фінансує. Насправді – це одна з ключових галузей, адже саме вона готує фахівців робітничих професій, людей праці, конкретної справи…».
— Тільки можу додати, що ця галузь ще й забезпечує безпеку держави, вибачте за тавтологію. Нині ж ми уже отримали фінансування на два місяці з обласного бюджету, а коли будуть прийняті зміни до Закону про державний бюджет, підписані Президентом, надійде державна субвенція. Образа за дітей, які у нас переважно із села: півмільярда для фінансування партій в Уряду знайшлося, а для профтехосвіти – ні. У нас же переважають, і це понад 60 відсотків, учні з малозабезпечених і бідових сімей, а для них ще й харчування тепер немає. Зараз навчається 319 учнів, з них раніше харчувались 220, а тепер тільки 35. Але страви їдальня готує і інші можуть купити обід, ціна помірна — від 8 до 12 гривень. Хвилює дуже факт зубожіння народу, вихователі помічають, що багато з дітей приїжджає в гуртожиток після вихідних з порожньою сумкою. Хто ж їх підтримає, як не заклад, якому довірили свої долі? Але, мабуть, з висоти владних крісел, проблема виховання і зростання 15-17-літніх молодих будівників завтрашньої України не проглядається. Тому мусимо стукати у всі двері державні…
— Вашому ліцею, який успадкований від профтехучилища, у наступному році буде 50. Скільки-то фахівців вийшло за ці роки, усі ж вони мали в минулі радянські часи направлення на роботи, то, вважай, їхали в інші міста, області, країни.
— А випущено за існування ліцею понад 7 тисяч кваліфікованих робітників різних професій. Адже раніше готували малярів-штукатурів, мулярів, фрезерувальників, слюсарів-сантехніків, електрогазозварників, радіомонтажників. Пізніше з’явились нові спеціальності: столяр будівельний, виробник художніх виробів з дерева; оператор комп’ютерного набору, продавець, офіціант, бармен, буфетник. Зараз більшість з цих професій збереглися, але доводиться їх готувати періодично, зважаючи на обставини. Кажуть, мовляв, профтехосвіта не відповідає вимогам сучасності – і гроші на розвиток не дають. Але ж знаю, що у Німеччині, Голландії новітні верстати спочатку віддають в училища, щоб опановували учні, а тоді вже обладнують ними заводи і фабрики. Якщо так буде в нас, то все буде на часі.
— І найголовніша проблема – працевлаштування. Це має вирішуватись на державному рівні. А приклад: сусідня Білорусь. Там випускники училищ й інститутів отримують направлення на роботу.
— То було б чудово. А так, поїде молода людина в місто, знайде роботу, але заробіток 1000 гривень, а квартира – 900. То як їй жити? Колись були гуртожитки, дзвонили із заводів: направляйте спеціалістів, всім забезпечимо. Залишилась тільки добра згадка.
— Володимире Миколайовичу, спостерігала, як ви недавно від волонтерської організації отримували Подяку колективу ліцею за допомогу бійцям АТО і казали, що у вас хороші працьовиті учні і вчителі. Ви пишаєтесь ними?
— Наші діти – золоті. Захоплююсь їхній ініціативності, послушності і старанням, звичайно, вчителі-наставники їм подають ідеї, допомагають. У нас багато конкурсів, випускаємо стінгазети. Недавно був прекрасний вечір на День Валентина, а скільки захоплень, блиску в юнацьких очах було під час проведення конкурсу «Містер ліцею-2015». З патріотичним настроєм провели в День Соборності інформаційно-просвітницьку годину, а лідери учнівського самоврядування здійснили туристично-краєзнавчу подорож до міста Луцька. Для АТО ми робимо все, що можемо: сітки плетемо, маскхалати шиємо, гроші збираємо… Незабаром встановимо пам’ятну Дошку нашому учневі-патріоту двадцятирічному Саші Сацюку, який поліг на Сході. Дивлюсь на юнацькі захоплення і думаю: як же можна державним мужам не думати про тих, хто будуватиме Україну завтра, хто її завтра підноситиме?
— Щире спасибі Вам за розмову, яку з надією завершимо словами того ж народного депутата Андрія Шиньковича, що «справжня профтехосвіта – це оброблені землі, підсобні та фермерські господарства, майстерні, їдальні, підприємства, все, де мають навчатись і працювати молоді фахівці». Бажаємо розвитку, взаєморозуміння і взаємодопомоги.
Залишити коментар