У ляльок з сіна, що стали справжньою візитівкою Рівненської сільради, з’явилось немовля.
Практично на всіх мистецьких заходах на Любомльщині, де виступає співочий ансамбль «Надія» з села Рівного, присутні його постійні учасники – Іван та Текля. І попри те, що обоє артистів зовсім не вміють співати, щоразу до них прикута найбільша увага глядачів. Втім, і говорити подружжя не може, проте це ніяк не впливає на їх популярність серед любомльчан.
А після виступів колективу зазвичай до них починається справжнє паломництво – з симпатичним подружжям, одягненим в національні строї, люди влаштовують фотосесії. Це неабияк тішить ініціаторку виготовлення ляльок, завідувачку бібліотекою села Рівне Галину Сюмак.
«Спочатку у нас з’явилася Текля, –розповідає пані Галина. – Ми всім співочим колективом їхали на свято «Юріївські наспіви» до Любомля і везли з собою виставку робіт місцевих народних умільців. Тому й вирішили зробити на свято щось ексклюзивне, таке, чого нема ні в кого. З підручних матеріалів – дерев’яного каркаса і мішків з сіном- виготовили манекен в зріст людини. На голову одягли безколірну панчоху, зробили руки. Наша місцева вчителька розмалювала лице манекена, одягнули ляльку у клубну форму. Після колективного обговорення імені молодичку назвали Теклею. Так у нашому колективі з’явилась ще одна учасниця».
Протягом року, каже Галина Сюмак, Текля їздила з ними на всі заходи. А тоді жінки з «Надії» вирішили, що їхній українській молодичці самотньо без пари. І якраз напередодні свята Івана Купала, коли прийнято шукати свою долю, у Теклі з’явився чоловік – хвацький вусатий козак Іван Павлович. «Дебют» подружжя відбувся у Рівному на святі села, потім, за словами пані Галини, вони брали їх з собою до Любомля на всі районні культурні заходи. А трохи згодом ляльки побували і в селі Підгородньому на обласному Дні Поля, і у Луцьку на святі працівників сільського господарства. Нині їх «гастролі» розписані на кілька місяців уперед. А віднедавна на свята вони почали їздити утрьох.
«Загалом у нас прийнято на кожен день села створювати або відкривати щось нове, -каже голова Рівненської сільради Володимир Крижук. – Приміром, чотири роки тому у нас з’явились Іван та Текля, що нині стали справжньою візитівкою сільради. Минулоріч на свято ми освятили оберіг Рівного –хрест при в’їзді в село. Нинішнього року відкрили в селі етнографічний музей, де в одній з кімнат оселили наших Івана та Теклю. А яка ж оселя без діток! Тепер у них є дівчинка Марусина. Ми навіть колисочку для неї справили».
Марія КОЗАК
Залишити коментар