Територія, де розташувалась шахта №8 «Нововолинська» з адмінприміщеннями, перетворюється на стихійне сміттєзвалище. Натомість місцева влада, з досі чинним міським головою Віктором Сапожніковим, навіть не звертає на це уваги.
Зокрема, місцеві мешканці розповіли виданню «КОРДОН», що постійно у напрямку терикону, який лишився на місці колись успішної шахти №8, їздять вантажівки зі сміттям. Спочатку скидали його обабіч дороги, а нині почали розгортати землю, відвантажувати непотріб у ями та засипати зверху, аби ніхто нічого не помітив. Про це свідчать розрита земля у різних місцях навколо терикону, та добряче наїжджена колія з розбитими баюрами від колес.
«Сюди постійно їдуть машини. Більш нахабні викидають сміття біля дороги. А інші – навчились туди за терикон у хащі вивозити. За вивезення сміття на полігон треба платити, а тут– таких не багато. Загадили геть цю місцину і нема нікому діла. Зробили тут стихійне сміттєзвалище. Скільки ми не скаржились, скільки ми не звертались до влади – нуль реакції», – розповідає Олег П.
Як розповів чоловік, свого часу колишню шахту №8 мали піддати рекультивації, а адмінприміщення – віддати у Фонд держмайна для подальшої експлуатації. Однак влада не вважала за доцільне знайти їм застосування. Тож нині тут – порожнє місце: адмінприміщення розтягли по цеглині, а сам терикон почав заростати самосівом.
Громадський діяч і голова ГО «Україна-Польща» Анатолій Бідзюра розповідає, що шахту закрили ще у 1998 році, однак там ще були наявні поклади вугілля і вона могла б працювати. З проектною потужністю 450 тисяч тонн вугілля на рік у ті часи вона забезпечувала понад 1000 робочих місць.
«Це одна з наймолодших шахт у Нововолинську. Її підтоплювало звісно, але з цим можна було справлятись і шахту №8 треба було зберегти. Але влада після ліквідації навіть не спромоглась домовитись з вугільниками, щоб вберегти адміністративні приміщення. Їх можна було під щось віддати: організувати якесь виробництво чи здати підприємцям. Таким шляхом пішли на шахті №4, в адмінприміщеннях якої не тільки осіло «Волиньвугілля», а й відкрили готель і низку офісів приватних підприємств. Тим більше під шахти свого часу були підведені потужні комунікації, тож тут непогані інфраструктурні потужності. Але через безгосподарність влади – все розтягнули і зробили тут несанкціоноване сміттєзвалище», – нарікає Анатолій Бідзюра.
Колись потужне вугільне підприємство – Нововолинсько-комсомольська шахта №8, яка носила ім’я В.І. Леніна, розташувалась у долині на північному сході на межі міста і Грибовицької сільської ради.
Її будували в складних геологічних умовах (піщані плавуни) і запустили у 1959 році. Ще у 1996 році Україна визнала неефективність організації вуглевидобутку в країні та необхідність структурної перебудови в умовах ринкових перетворень для створення конкурентного середовища у галузі (Указ Президента України №116/96 від 7 лютого 1996 року). Згодом Кабмін видав Постанову №280 «Про хід структурної перебудови вугільної промисловостіякою визнав непродуктивність шахти №8 «Нововолинська» і зрештою у 1998 році – закрив її.
Згідно законодавства, шахти не можна було просто ліквідувати – вони підлягали рекультивації. Цим зайнялась Західно-Українська дирекція по ліквідації шахт. Проектом ліквідації шахти №8 «Нововолинська» були передбачені витрати на суму 8 914,5 тисячі гривень. За виділені кошти вони мали організувати створення нових цехів, підготувати проходку стволів на шахті та створити 82 робочі місця. Однак, з бюджету профінансували трохи більше половини запланованого, тож тодішнє керівництво (директор Микола Терновик, головний бухгалтер Людмила Мисливець) створили лише 13 нових робочих місць.
Місцеві громадські активісти неодноразово заявляли, що закриття шахти здійснюється не у відповідності з погодженими проектами. Зрештою було проведено тендер на проведення інженерно-геодезичних робіт на площі промислового майданчика та рекультивованих тениторій (загальною площею 18,4 га) шахти №8 “Нововолинська”. На це знову ж таки додатково пішло 40 500 грн. Це було необхідно для того, аби розпочати процес рекультивації земель терикону, що передбачало озеленення й заліснення.
Щодо адмінприміщень – їх могли передати у Фонд державного майна та реалізувати під господарську діяльність. Однак, терикон Шахти №8 так і не дочекався рекультивації. Більше того було повністю знищено промзону.
«Нас всіх шокувало, що усі шахтні будинки та цехи розвалили і просто порівняли із землею. Така безгосподарність в голові не вкладається! Люди розповідали, що ночами туди звозили фурами якусь нечисть і зливали просто у ствол. Може хімію чи якісь токсичні відходи. Не знаю… Те, що хотіли там поховати – давно поховали. Знаю одне – хтось на тому в Нововолинську зрубав купу «бабла»…», – розповідав виданню Нововолинськ Діловий ветеран шахтарської праці Михайло М.
Зрештою, керівництву «Західно-Української дирекції з ліквідації шахт» поставили питання: чи були проведені попередні консультації, обговорення, погодження з представниками органів місцевого самоврядування Нововолинська з питання фізичної ліквідації адмінбудівель та інших наземних споруд колишньої шахти №8 «Нововолинська»?
«При виготовленні проекту ліквідації шахти №8 «Нововолинська» були проведені консультації з місцевими органами влади на предмет можливого використання будівель та споруд ліквідованої шахти з подальшою передачею їх у фонд Державного майна, такі пропозиції не надходили і тому проектом була передбачена повна фізична ліквідація усіх будівель та споруд на проммайданчику шахти», – відповіли у відомстві.
Таким чином, Нововолинська міська влада на чолі з досі діючим головою Віктором Сапожніковим не спромоглись зберегти наявні об’єкти нерухомості на шахті №8. Більше того вони не лише не внесли пропозиції щодо їхнього використання, а й навіть не поцікавились цим питанням. Варто зауважити, що у 1998 році мером Нововолинська офіційно став Віктор Сапожніков. Саме з того часу у місті розпочалась епоха «тотальної розрухи». У висновку – за 22 роки він не спромігся втрутись у цей процес і внести якісь пропозиції по збереженню майна.
Усі розуміють, що ліквідація шахт досить «прибуткова справа» від якої виграють лише місцеві керманичі-дерибанщики. Тож цілком очевидно, що владі цей процес був далеко не обтяжливий, а навіть вигідний, адже набагато легше усе зрівняти з землею, тихцем розпродати що можна і попросту звільнити 1000 робочих.
Все правильно і дуже точно описано. Дякую. Слава “великому господарнику”! Орленоносному і дуже “ззаслуженому”.