Кожному етнографічному регіону України властиві свої локальні особливості у специфіці виготовлення рушника, його орнаментуванні та побутовому призначенні. Досліджуючи вишивальні традиції поліщуків Шацького району, можна чітко визначити їх локальність, самобутність та відмінні ознаки від інших районів Полісся, зокрема Старовижівського та Любомльського. Колекція рушників, вишитих технікою хрестик, що зберігається у Музеї етнографії Волині та Полісся (далі – МЕВП), нараховує 166 одиниць зберігання.
На сьогодні у фондах МЕВП наявні чотири рушники, що надійшли на протязі 2008 – 2009 рр. з населених пунктів Шацького району. Зокрема, під час етнографічної практики 2008 року у с. Голядин, в якій брали участь студенти спеціальності «Музейна справа та охорона пам’яток історії і культури» Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, у Музей був переданий рушник, автором якого була Цвид Катерина Юхимівна. Ще два вишиті рушники були виготовлені у 20-х рр. ХХ ст. у с. Світязь (автор Сахарук Федора Максимівна) та у с. Острів’я (автор Пашечко Анастасія Олександрівна). Місцем побутування та вишивання четвертого рушника було село Прип’ять, однак, на жаль, інформація про автора та час його надходження у музей відсутня.
Із сусіднього до Шацька Любомльського району у МЕВП було передано сім вишитих рушників. Вони являються цінним речовим джерелом для дослідження вишивальних традицій, так як були виготовлені у середині-кінці ХХ ст. та чудово репрезентують збережені давні орнаментальні мотиви. Два рушники були передані з с. Хворостів від Шум Юхимії Григорівни (1925 р.н.). Поліські традиції вишивання представляють також вишиті рушники з сіл Нудиже, Запілля, Головне, Чорноплеси та Полапи. Поповнили вони збірку Музею етнографії Волині та Полісся розпочинаю з 2001 року. Про передачу чотирьох рушників інформація відсутня. Особливою кольоровою гамою та орнаментацією характеризуються два вишиті «хрестиком» рушники, що походять з села Мизово та Любохини Старовижівського району.
Певні закономірності можна прослідкувати, охарактеризувавши розміри вишитих рушників з населених пунктів Шацького району, що зберігаються у МЕВП. Довжина таких декоративних тканин пояснюється рядом факторів. Рушник, як ніякий інший вид тканин, широко використовувався для різних потреб, саме від призначення рушника залежали його розміри, а також від можливостей самої ткалі, адже ткання було нелегкою та трудомісткою працею. Для рушників Шацького району властива довжина виробів від 142 см. до 189 см.
Рушники із Любомльського району виділяються більшою довжиною порівняно з Шацьким, окрім рушника з с. Хворостів, який має довжину 139 см. Розміри таких виробів Любомльщини становлять 184 – 244 см. довжини. Найдовший рушник виготовила у 1960 році Солодуха Олександра Дмитрівна з с. Головне.
Не вдається прослідкувати чіткої специфіки та локальності у розмірах ширини рушників Шацького району у порівняні з сусідніми районами Полісся. Для досліджуваного краю не характерні широкі рушники порівняно з Закарпаттям та Наддніпрянщиною. Ширина вишитих рушників Шацького, Старовижівського та Любомльського районів становить 32-35,5 см. З-поміж інших вирізняється найбільшою шириною та довжиною рушник, виготовлений Цвид Катериною Юхимівною із села Голядин Шацького району – 188,5*35,3 см. Ширина безпосередньо залежала від довжини берда, на якому ткали полотно. Так полотно і називали «п’ятдесятка», «тридцятка».
Що стосується матеріалу та способу виготовлення рушників, то варто відмітити, що рушники Шацького району повніше зберігають давні традиції. Полотно для вишивання домоткане технікою простого полотняного переплетення. Ступінь вибілювання різна, що пояснюється побутовим призначенням рушника. Для весільних святкових рушників та божників використовували полотно кращого вибілювання, а утиральники, зазвичай, виготовляли на менш вибіленому сірому полотні. Основним матеріалом для вишитих виробів з Любомльського району є фабричне полотно, окрім одного рушника, що походить з с. Головне.
Досліджуючи збірку вишивок, варто відмітити, що традиційні рушники Шацького та Любомльського районів мають як загальноукраїнські риси так і виразну самобутність та індивідуальність, характерну для регіону. Рушники цього краю найстійкіше зберігали архаїчні елементи, підтвердженням цього є збірка рушників у МЕВП.
На таких виробах досліджуваних районів, що зберігаються у МЕВП, представлені різні типи орнаменту: рослинний (фітоморфний), зооморфний, орнітоморфний, антропоморфний, геометричний та ентомологічний. Проміжним орнаментом між геометричним і фітоморфним є стилізований рослинний і геометризований, що поєднує риси як рослинного так і геометричного. Як правило, різні види узорів можуть органічно співіснувати та поєднуватись на площині одного рушника, винятком є група рушників, де зосереджений лише рослинний орнамент без будь-яких інших елементів. Окрім орнаментів характерними для значної кількості рушників є надписи, різноманітні підписи як словесні так і цифрові, а також релігійні символи.
У процесі історичного та культурного розвитку у кожній місцевості і навіть у селі склались характерні орнаментальні мотиви і композиції. Дбайливо передавалися вони з покоління в покоління, вишивальниці відшліфовували кращі досягнення своїх попередниць, розвиваючи та вдосконалюючи їх. Кожний район, навіть село, відзначалися своєрідністю мотивів. При певній спільності, традиційні рушники, що зберігаються в музеї, усе ж відрізняються значною локальною специфікою і різноманітністю, яка простежується у конструктивних прийомах, кольоровій гамі, колориті та композиції.
Характерним розташуванням декору на рушниках досліджуваних трьох районів є краї вишитого виробу. Варто відмітити, що орнаменти розміщуються різними схемами: вертикально, зазвичай, від низу до верху та горизонтально (поперечно) відносно ширини рушника. Спільною особливістю для всіх рушників і не лише Шацького району, а й Полісся, є вільна від вишивання середня частина виробу.
Вишиті узори, що представлені на рушниках Шацького району, є стрічковими, які переважно мають вигляд безконечника. Стрічкові орнаменти є більш давніми, їх бачимо на традиційних давніх типах рушників. Такі вироби походять з с. Прип’ять та с. Світязь. Окрім цього на рушниках з с. Голядин та с. Острів’я вишивальниці зобразили композиції невеликих розмірів, які розміщені горизонтально та не представляють собою безкінечника.
Виключно стрічковий тип орнаменту характерний для рушників Любомльщини. Для них характерна наступна особливість – старовинні риси, збережені у вишиванні рушників, поєднуються з новаціями: підвищеною напругою кольору, поліхромністю.
Певні локальні відмінності прослідковуються при характеристиці рівнів орнаменту. На рушниках Шацького району орнаменти розміщені у три рівні, чотири і навіть п’ять. ІЧітких відмінностей не спостерігається на рушниках Любомльського району, орнамент яких покладений найчастіше у чотири рівні, рідше у три та п’ять.
За колористичним вирішенням рушники з МЕВП поділяються на двоколірні та поліхромні, коли поєднується три і більше відтінки. Останні набули масового поширення у кінці ХХ ст. Характеризуючи кольорову гаму представлених у музеї рушників, можна виділити три зони за типовим переважанням кольорів на вишивках. Перша зона – це північно-східна частина Волинської області, що охоплює прилеглі до неї райони Рівненської обл. Тут домінують рушники поліхромні за кольором, тут відтінки менш яскраві та контрастні. Найбільше представлений синій та зелений кольори, менше на відміну від інших районів двоколірних рушників. Це дозволяє об’єднати їх у окрему групу. До другої зони належить північно-західна та частина західної території Волинської області (Ратнівський, Шацький, Любомльський, Турійський та Володимир-Волинський, Старовижівський р-ни). Тут обов’язковим на рушниках є червоний колір, що часто представлений з поєднанням чорного. Для рушників менш характерна поліхромність.
На рушниках із Любомльського району, яких представлено шість, три з них мають чорно–червону кольорову гаму, два сучасні та є поліхромними у колористичному вирішенні, на одному рушнику домінує зелений колір та є незначні вкраплення синього.
Два рушники із населених пунктів Острів’я і Голядин Шацького району є двоколірними: пропорційне поєднання чорного та червоного кольорів. Неперевершені рушники, вишиті багатоколірними спокійними відтінками, були передані з села Прип’ять та Світязь. При їх виготовленні вишивальниці використали більше десяти кольорових ниток.
Найпоширенішим типом орнаменту, що зустрічається на рушниках даних трьох районів етнографічного Полісся є рослинний або фітоморфний. Із розмаїття провідних рослинних мотивів виділяються квіти. Рослинні, особливо квіткові зори, є найбільш близькими до природи та широко використані на рушниках. Природньо, що улюбленим мотивом поліщуків – хліборобів є квітка. Це вершина щорічного циклу розвитку від зернини до плоду, що дасть нове насіння. Для селянина цвітіння – найважливіша пора, бо саме вона визначить, чи зав’яжеться плід на квітці, а чи зів’яти їй пустоцвітом. Другою і домінуючою причиною зображення рослин на рушниках є те, що регіон, з населених пунктів якого були зібрані рушники, є надзвичайно багатим на флору і вишивальниці вишивали ті рослини, які вони бачили навкруги.
Як свідчить музейна збірка рушників МЕВП, кожний рушник є особливим та не схожим на інші, адже вишивальниці ніколи не копіювали орнаменти виробів, а лише частково запозичували певні узори та компонувався свій варіант орнаменту з урахуванням місцевих традицій та естетичних смаків майстринь. Все це надавало локальної своєрідності рушникам. Спільним узором для рушників двох районів є вишита троянда («рожа»). Очевидно не випадково вишивальниці віддавали перевагу саме цій квітці. Крім самої троянди, на всіх музейних рушниках, невід’ємною частиною орнаменту є листок і пуп’янок, що складають цілісну систему триєдності. У ній закладено народження (уособлюється пуп’янком), розвиток (безпосередньо квітка) та безперервність життя (зелений листок). Дуже часто троянди зображували на весільних рушниках. Як стверджує відома дослідниця С. Китова, за кількістю пелюсток у квітці визначалися християнські чесноти: п’ятипелюсткова троянда – символ мовчання, шестипелюсткова – рівноваги і щастя, семипелюсткова – святості і довершеності, восьмипелюсткова означала відродження – новий восьмий день творення і тим самим вічне життя і благодать. У чотирипелюсткових розетках дослідниця вбачає не спрощення образу квітки, а данину традиції. Інші вчені виходять з того, що „ружа” – улюблена квітка українців, яка нагадує Сонце і вбачають у ній солярну (сонячну) символіку, або „вогненну кров” .
Для рушників Шацького району характерні стилізовані квіти: ромашки, троянди, розети, покладені у горизонтальну стрічку, зображені у формі вазона або букета. Квіти завжди зображували у поєднанні з пуп’янками та листям. Що стосується узорів рушників Любомльського району, то вишивальниці віддавали перевагу трояндам, яких зображували з великою кількістю листя і пуп’янків. Поряд з рослинними орнаментальними мотивами представлені в колекції вишиті рушники з орнітоморфними зображеннями – фігурками птахів, що часто є стилізованими.
Для Шацького та Любомльського районів характерні вишиті на рушниках орнітоморфні узори – голуби (с. Хворостів Любомльського р-ну та с. Прип’ять Шацького р-ну). На обох виробах вони вишиті у парі, обернені голівками один до одного, що є характерною ознакою весільного рушника. Голуби символізують взаємне кохання, шлюбну пару, подружню злагоду, тому їх, зазвичай, вишивають на весільних рушниках. Також голуби є символом миру та благополуччя, уособлення Св. Духа, божественної любові, духовної чистоти і тому їх вишивають на божниках та інших рушниках інтер’єрного призначення. Окрім голубів на рушниках з с. Світязь Шацького району та с. Головне Любомльського району зображені павичі. На першому ці птахи представлені парою, а на другому рушнику вишивальниця розмістила три павичі у горизонтальний ряд. На Поліссі їх вважають дуже поважними, бо завжди розсідаються вони на весільних рушниках і здебільшого мають над собою Боже благословення – вінець чи вінок. Павич несе у собі сонячну енергію розвитку, тому він птах сімейного щастя.
Таким чином, особливістю рушників населених пунктів Шацького району є використання переважно добре вибіленого домотканого полотна. В декоруванні, стрічкові орнаменти переважають над букетними. Вишивальниці дотримувались давніх традицій та менше зазнавали впливу сучасних інновацій в узорах, матеріалах виготовлення та кольоровій гамі. Спільними для даних трьох районів є переважання двоколірності, вишивання різноманітних рослинних узорів: троянди, ромашки з великою кількістю листя та пуп’янків.
Залишити коментар