Любомль (не) комуністичний або деякі зауваги до перейменування вулиць у місті

02.04.2016 / Статті

Минуло вже більше дев’ять місяців, відколи вступив у дію Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Одним із його пунктів є демонтаж назв населених пунктів, об’єктів топоніміки (вулиці, провулки, площі тощо), юридичних осіб, друкованих засобів масової інформації, товарних знаків і послуг, демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, меморіальних дощок та інших меморіальних об’єктів, пов’язаних із діяльністю комуністичного режиму та його діячів.

Як правило, такі процеси часто-густо викликають масові дискусії, а нерідко і відкриті протести. Не є винятком в цьому плані і Любомль, в якому нещодавно перейменовано 21 вулицю.

При цьому, за рішенням місцевих депутатів, вирішили не змінювати назви вул. 1 Травня, 8 Березня, Возз’єднання, Воїнів-інтернаціоналістів. Що зіграло тут основну роль — незнання закону та української історії, ностальгія за минулим, чи натиск зі сторони виборців? Це питання віддаємо на розсуд місцевої громади. Ми ж пропонуємо зупинитись детальніше на кожній із назв.

1 Травня — одна із найдовших вулиць м. Любомль. Названа в 40-х рр. ХХ ст. Назва використовувалася радянською владою для пропаганди комуністичного тоталітарного режиму, містить класово-трудове ідеологічне навантаження. Оскільки назва пов’язана із діяльністю Комуністичної партії та встановленням радянської влади в Україні, то, відповідно, підпадає під Закон про декомунізацію.

8 Березня — названа у 80-х рр. ХХ ст. За радянських часів їх вшанування було елементом ідеології та пропаганди комуністичного тоталітарного режиму. Назва пов’язана із діяльністю Комуністичної партії та встановленням радянської влади в Україні, то, відповідно, підпадає під Закон про декомунізацію.

Воїнів-інтернаціоналістів — названа в 90-х рр. ХХ ст. Назва пов’язана зі встановленням радянської влади в Україні (з діяльністю т. зв. більшовицьких «червоноармійських інтербригад», до особового складу яких входили китайці, угорці, чехи, німці, латиші та інші іноземці), діяльністю Комуністичної партії та агресивною зовнішньою політикою СРСР (у складі т. зв. Інтернаціональних бригад у ході Громадянської війни в Іспанії 1936-1939 рр. на боці республіканського уряду з боку СРСР брали участь підрозділи Червоної армії та кадрові офіцери, які мали підроблені документи та офіційно називалися «добровольцями». Офіційним приводом для вторгнення радянських військ до Угорщини 1956 року, Чехословаччини 1968 року, до Афганістану 1979 р. було саме «надання інтернаціональної допомоги» та виконання «інтернаціонального обов’язку»).

Возз’єднання. В радянський період назва мала слугувати ідеологічній меті — наголосу на спільному походженні, братському співіснуванні російського та українського народів, відновленні історичної справедливості у 1654 р. щодо існування у складі єдиної держави з центром у Москві. Окрім цього, внаслідок т. зв. «возз’єднання» Московське царство проводило в Україні колоніальну політику. Також термін «возз’єднання» прив’язують до подій осені 1939 року, коли Західна Україна увійшла до складу СРСР. Як наслідок — десятки тисяч репресій, масових депортацій тощо. Пов’язана із діяльністю Комуністичної партії в Україні.

Як бачимо, усі із збережених назв підпадають під дію Закону про декомунізацію. Окрім того, маємо розуміти одну просту річ: аби збудувати громадянське суспільство в нашій державі, виховувати почуття патріотизму серед жителів краю, слід назавжди позбутись імен людей та подій одного із найжахливіших тоталітарних режимів у світовій історії. Вони повинні залишитись лише в минулому. Відомий чеський політик Вацлав Гавел говорив: «Якщо людина живе в оточенні тоталітарної пропаганди і не помічає її, значить пропаганда досягнула своєї мети». Коментарі, вважаю, зайві. Натомість, в усіх прогресивних містах світу, вулиці і площі, присвячені власній історії і тим людям, які зробили визначальний внесок у розвиток країни, громади, стали символом цінностей, які об’єднують спільноту, місцеву чи національну. Надіємось, до їх числа скоро приєднаємось і ми. Хоча б у плані вулиць.

Юрій ФІНІКОВСЬКИЙ, «Наше життя»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


*