Військова прокуратура Луцького гарнізону фактично переслідує бійців 51-ї окремої механізованої бригади. Чоловіків затримують на кордоні, розшукують по селах, вручають сповіщення про порушені стосовно них кримінальні провадження.
Коли бійці повернулися з зони АТО у військову частину у Володимирі-Волинському, багатьох керівництво усним наказом відпустило по домівках. Бо не було елементарних умов – їжі, місць для спання, миття тощо. А тепер солдатів звинувачують у самовільному залишенні частини (СЗЧ) – пишуть Волинські новини.
Андрія Новачука з села Трубки Іваничівського району днями не випустили до Польщі. Чоловік звільнений з військової служби у квітні 2015-го. Служив у підрозділі забезпечення у Донецькій області, возив боєприпаси, харчі. Майже рік перебував удома, оформив декретну відпустку із догляду за дитиною. До сусідів-поляків зібрався на закупи, бо треба крутитися, сім’ю утримати. На кордоні з’ясувалося, що Андрій – у списку невиїзних, сказали з’явитися у військову прокуратуру в Луцьку.
– На фронті були до кінця, техніку 51-ї бригади вивозили, здали зброю. Звільнили по демобілізації, а потім знов пропонували йти. Ми з хлопцями не захотіли йти у 14-ту бригаду. І зробили нас винними, що самовільно покинули військову частину. Прокурор каже, що так зі всіма вчинили, – розповідає Андрій. – Кажуть, що два місяці, з лютого до кінця березня, мене не було в частині. Але ж керівництво знало, що хлопці по домівках, вони самі нас відпускали. Брата мого рідного і друга теж під суд віддали, присудили обом «условку». Ми їздили у Володимир, там обіцяли, що СЗЧ знімуть, але ніхто не зняв. Мені прокурор сказав, що закриють справу, але обов’язкова процедура – через суд. Або штраф маю заплатити, або умовну судимість дадуть. Буде якесь покарання, просто так не розв’яжеться.
– Усі – реальні учасники бойових дій: одних командири відпустили додому «до дзвінка», інші перебували на лікуванні або у військовій частині, – описує ситуацію юрист Василь Нагорний. Він захищає бійців у судах, зокрема, веде справу «запорожців»: вояки 51-ї ОМБ під обстрілами, щоб врятуватися, змушені були вийти на територію Росії, а нині їх звинувачують у дезертирстві. – Наслухався історій, аж голова обертом іде. За день звертається по 30 людей. У всіх скалічені війною долі, а військова прокуратура тепер робить «контрольні постріли».
Адвокат поділився історією воїна, що вразила найбільше. 42-річний Олег Іванович з Турійського району пройшов Майдан «від і до». У першу хвилю не мобілізували через непридатність за станом здоров’я. Коли оголосили другу хвилю (травень 2014 року), то вже не гребували. Запис у військовому квитку: «Призваний згідно з Указом тимчасово виконувача обов’язків Президента від 06.05.2014 року в добровільному порядку».
Воював у батальйоні «Волинь» на Донеччині: Дебальцеве, Олександрівське, Ольховатка, шахта «Полтавська», Новоорлівка. Після такого «курорту» здоров’я Олега погіршилося, ніде не лікувався, ще й мама захворіла. Відпросився, приїхав додому, матір після інсульту, в самого почалися проблеми з психікою. Написав рапорт, щоб звільнили як добровольця за сімейними обставинами. Демобілізували без претензій на підставі Указу Президента. Учасника бойових дій досі немає, не вистачає якогось папірця. А тепер наша військова прокуратура хоче його судити за самовільне залишення частини – це коли хвору маму доглядав. Мало того, передали справу в Івано-Франківськ, знаючи, що він туди не доїде.
Бійцями 51-ї ОМБ, крім Луцької, також займаються Рівненська, Івано-Франківська, Чернівецька і Тернопільська військові прокуратури.
– Відбувається правовий геноцид бійців, який ніхто не може зупинити. Скоро вся військово-прокурорська машина буде задіяна. Точно прокурорів не було на Майдані, інакше вони не розслідували б такі справи, – вважає Василь Нагорний. – Спілкувався з військовими прокурорами інших областей. Вони мені сказали майже однаково: «Ми шоковані. Пацанів підставили їхні ж командири, які їх відпустили по домівках, а потім виставили в СЗЧ. А волинські прокурори, знаючи про це, не закрили справи. Як можна зі своїми, жителями своєї області, таке робити?».
Найприкріше те, що справи затягують, пускають по другому колу – психологічно мордують бійців. Юрист навів приклад Віктора Котика, який з побратимами розбив ворожу колону, потрапив у полон, отримав черепно-мозкову травму, має державні нагороди. А коли прийшов додому, його поставили в СЗЧ, як і інших. У листопаді 2015-го Котика вдалося відстояти у Володимир-Волинському суді, потім – в апеляційному.
– Минуло три місяці, приходить Котик і приносить новий обвинувальний акт, який йому вручили, – дивується захисник. – Бачу, що посттравмат прогресує, він не розуміє, що з ним відбувається, схуд, як тростинка…
На черговому суді Василь Нагорний познайомився з бійцем із Рівненщини, який служив у третьому батальйоні 51-ї ОМБ. Після Іловайська він місяць пробув у полоні, має серйозні проблеми з психікою і посттравматичний синдром. У володимир-волинській частині з нього досі вимагають здати форму, ложки-кружки, протигаз в обмін на новий військовий квиток і витяг з наказу про демобілізацію.
Рахунок випадків переслідування бійців за СЧЗ уже пішов на сотні. Багато із них не витримують постійного тиску, нескінчених судових засідань і безпідставних звинувачень. Погоджуються визнати себе винними, отримати умовну судимість – аби відчепилися, аби нарешті залишили в спокої.
– Хочеться сказати про бійця Толіка, стосовно якого закрили справу. Він погодився з обвинуваченням, – розказує адвокат. – Назад із Володимира їхали з осадом. А потім плюнули і вирішили, що життя хороше і витрачати його на суди в такій ситуації не варто. Затяжні процеси, коли свідки обвинувачення місяцями не з’являються, – це основна причина. До речі, Толік не чекав повістки, сам пішов у військкомат на патріотичній хвилі і мобілізувався. Оце віддячили йому. На таких хлопцях тримається армія, тримається село, тримається держава. Посттравмат долає сам із бджілками, може розповідати про пасіку годинами.
Такі справи ще довго будуть на слуху. Чого домагається держава в особі військової прокуратури – незрозуміло. Ймовірно, просто деморалізувати бійців, залякати їх, щоб не відстоювали свої права, не претендували на пільги, не думали боротися. Можливо, таким збоченим методом хочуть змусити вояків укладати контракти. Якби набрали в армію достатньо контрактників, не потрібна була б мобілізація.
З іншого боку – служили б бійці з досвідом. Та високі військові чини чомусь не розуміють, що хлопців, які пройшли гарячі точки АТО, не приваблює висока зарплата і соцзабезпечення. Їм передовсім треба добре пролікуватися, поправити фізичне і психічне здоров’я, привести в норму емоційний стан. «На контракт не хочу, хай вже суд буде, – каже Андрій з Іваничівщини. – Племінник тестя після строкової служби підписав контракт, третій рік уже служить. Тепер жаліє, але за контрактом мусить служити».
– Ще раз наголошую: боятися немає чого, нікого не посадять і не арештують, – звертається до всіх бійців, які шукають поради й підтримки, Василь Нагорний. – Хто відстояти себе хоче – однозначно допомагаю.
Суд визнав контракт рожищанина підробленим
21-річний Олександр Ковальчук позивався до Міністерства оборони, оперативного командування «Захід» і військової частини. Судова тяганина тривала рік. Хлопець за мобілізацією відслужив у батальйоні територіальної оборони «Волинь». Коли мав іти додому, «виплив» контракт, якого боєць не підписував. Він вступив у дію 29 травня 2015 року, за ним Ковальчук має відслужити в ЗСУ ще три роки. У Львівському науково-дослідному інституті судових експертиз на почеркознавчому дослідженні встановили, що підписи в контракті виконано не вручну, а за допомогою технічних засобів. Волинський окружний суд контракт із бійцем визнав нечинним.
Юнак після суду розповів, що нарешті зможе написати рапорт на звільнення. А бійцям, які опинилися в подібній ситуації, він радить не мовчати і всіма способами домагатися справедливості.
За бійців заступилися депутати
Депутати Камінь-Каширської районної ради надіслали звернення до Президента та міністра оборони з вимогою припинити кримінальне переслідування бійців АТО Борозіна В. Ю. і Луця Б. М.
Також депутати зауважують, що у районі є семеро бійців, які вже повернулися із зони проведення антитерористичної операції, але досі не мають документів про демобілізацію і статусу учасника бойових дій. «Замість того щоб дати змогу бійцям відпочити, підняти бойовий дух, їм продовжують інкримінувати дезертирство. Це виключає можливість подальшого проходження ними служби в лавах Збройних сил України. Так позбавляємо армію досвідчених військових кадрів», – зазначено у зверненні.
Залишити коментар